Сьогодні, коли питання зміни клімату стає все актуальніше, доволі часто доводиться чути висловлювання лобістів ядерної енергетики, про необхідність в цих умовах широко використовувати атомну енергію, як таку, що дозволяє отримувати енергію без значних викидів парникових газів. Втім, екологи виступають проти «мирного атома», і наводять для цього чимало аргументів.

Відходи, що утворюються на атомних станціях можуть залишатись радіоактивними протягом сотень тисяч років. Ці довговічні речовини визначають ризик протягом довгого періоду часу. Якби зараз було можливим перетворити довговічні радіоактивні речовини на недовговічні, вони все одно становили б небезпеку протягом 700-1500 років (!).
Прибічники атомної енергетики регулярно вдають, ніби технологія скорочення небезпечного періоду ядерних відходів вже існує. Проте в промисловому масштабі цієї технології за прогнозами вчених не буде до 2040 року, а сам процес скорочення небезпечного періоду ядерних відходів займає щонайменше 40 років. Таким чином, в кращому випадку це вдасться зробити у 2080 році.

Проте високогатункова уранова руда є лише в обмежених кількостях. Оскільки через парниковий ефект будується більша кількість АЕС, протягом наступних 10-15 років доведеться перейти на руди із нижчим ґатунком урану. Відтоді для одержання тої ж кількості урану доведеться видобувати і обробляти набагато більші кількості гірської породи. Через це зростає обсяг викидів CO2. при ґатунку руди, що становить 0,02%, обсяг викидів CO2 АЕС становить 60% від обсягу викидів електростанції, що працює на газі. При рудах, ґатунок яких становить менше 0,01%, атомна електростанція відповідальна за обсяг викидів CO2 більший, ніж коли ті ж кількості електроенергії можна одержати безпосереднім спалюванням викопних видів палива.

Обмежені ресурси урану
Світові запаси урану обмежені. Орієнтовний обсяг цих запасів описаний у цьогорічному червневому звіті про-атомного інституту Агентства з ядерної енергії (АЯЕ) у Парижі. Підтверджені і оцінені запаси (на основі обґрунтованих достовірних даних), якщо вірити АЯЕ, разом складають 5,5 мільйонів тонн урану. Окрім того АЯЕ припускає, що невиявлені і теоретичні запаси урану становлять 10,5 мільйонів тонн.
Скільки часу мине до того, як буде спожито підтверджені запаси урану в розмірі 5,5 мільйонів тонн? Це, безперечно, залежить від попиту. Якщо вірити звіту, атомні електростанції зараз споживають майже 70000 тонн урану на рік. При такому темпі запаси буде спожито протягом 78 років.
Якщо вірити МАГАТЕ, у 2030 році атомна енергетика може представляти 7,3% світового енергопостачання. Припустимо, що зараз всі країни вирішать, що атомна енергетика в 2030 році має постачати близько половини всієї електроенергії, тобто у 6,85 разів більше, ніж очікує МАГАТЕ. Це означає, що в 2030 році вимагатиметься майже одна тонна урану. Від цього року до 2030 року піде приблизно 12 мільйонів тонн урану. Нагадуємо,підтверджені запаси становлять 5,5 мільйонів тонн. Таким чином, до 2030 року в цілому світі необхідно буде додати 6,5 мільйонів тонн урану з інших джерел. А в 2035 році ми використаємо запаси, обсяг яких теоретично становитиме 10 мільйонів тонн. Якщо збудувати багато атомних електростанцій, то скоро ми зіштовхнемося із дефіцитом урану.
Між іншим: у цьогорічному червневому звіті АЯЕ стверджує, що дефіцит урану можливий з 2013 року. Тоді попит перевищить виробництво. Це не випадковий збіг обставин, що ціни на уран зросли з 10,00 доларів США за кілограм у 2001 році до 100,00 доларів за кілограм в жовтні 2008 року.

Будівництво європейського реактора з водою під тиском у Фінляндії коштуватиме 4,5-4,7 мільярди євро; будівництво АЕС має бути завершено в 2012 році. 24 вересня 2008 року директор французької електроенергетичної компанії „EDF” П’єр Ґадонне (Pierre Gadonneix) оголосив, що будівництво 4 АЕС із європейським реактором з водою під тиском коштуватиме 20-25 мільярдів євро. Тобто будівництво однієї АЕС коштуватиме 5-6,1 мільярдів євро. В аналізі, здійсненому американським відділом агентства „Standard and Poor”, який побачив світ 15 жовтня 2008 року, згадується, що АЕС із європейським реактором з водою під тиском коштуватиме 5,6-8,9 мільярдів євро. Отже можна зробити висновок, що ядерна електроенергія аж ніяк не є дешевшою. Враховуючи нещодавній ріст цін, слід очікувати, що вибір ядерного варіанту буде надто дорогим.

За матеріалами сайту atom.org.ua